Є в Білопіллі вчитель – Дунь Тетяна,

Говорять, що відповідальна і старанна.

Її шанують, люблять, поважають,

Про неї із захопленням розповідають:

Тетяна народилась в Білопіллі,

В садочку «Зірочка» дитяче провела дозвілля,

Освіту здобула у школі №2,

Якій за мудрість мовить вдячності слова.

Для дівчини завжди був святістю учитель,

Тому обрала вмить педагогічних знань обитель.

Сумський педуніверситет – це її альма-матер:

Там віднайшла подальшого свого життя фарватер.

Дітей навчає й разом з ними вчиться,

Від бруду береже їх світлих душ криниці.

Їм несучи, мов скарб, в долонях рідне слово,

Прагне закласти нації свідомої основу.

Про себе довго говорить не вміє,

Розказують про неї її вчинки й дії.

Лиш каже, що від батька до пісень любов перейняла,

Від матері віру в добро й людей собі взяла.

Мріє про що? Тільки про вдячних учнів,

Про тихе «дякую», не хоче фраз занадто звучних,

Про Україну синьо-жовту – більшого не треба,

А ще … щоб син зростав під вільним мирним небом.

Таке розповідають в славнім Білопіллі

Про Дунь Тетяну, її мрії й цілі.

Вона ж плекає учнів й разом з ними – майбуття,

Віддаючи усю себе справі свого життя.